Селекція соняшнику. Історія виникнення соняшнику.

Олійний соняшник – достатньо нова технічна культура. Він створений руками російських і українських селекціонерів. Площі посіву у світі складають більше 18 млн га. В Україні соняшник висівають на площі більш як 3,8 млн га. Порівняно з багатьма сільськогосподарськими культурами, історія селекції яких простежується в глибину сторіч, свідчення про селекцію соняшнику зовсім обмежені. За даними С. В. Хайзера, індіанці, які мешкали на Американському континенті, вирощували соняшник поруч з кукурудзою і картоплею. Насіння диких видів, крупу і муку з соняшнику використовували в їжу, з них готували фарби та ліки. Широко використовували квітки соняшника в ритуалах. Індіанським народностям було відомо про вміст жиру в насінні, його використовували для змащення волосся.

У Європу соняшник був завезений з Нової Мексики приблизно в 1510 році до Іспанії. Тільки у 1568 році бельгійський ботанік Р. Додоней дав характеристику соняшника, виконав гравюру одно стеблової рослини лузального типу. Ботанік Монард (1582) дав назву соняшнику “трава сонця». І лише у 1654 році Титчас розмістив соняшник у каталозі рослин Кенігсберзького ботанічного саду під назвою «Перувіанська квітка сонця». У період 1568-1570 рр. в Падуанському ботанічному саду (Італія) вирощували гігантський одностебловий соняшник під назвою Planta Massima.

У 1686 році було надруковано повідомлення щодо соняшнику меншої висоти з мілким насінням, тонким лушпинням і виповненим ядром. Ця форма, яка має назву Helianthemon perusicenum, через Німеччину і Польщу розповсюдилась у західні райони України.

Але окультурений індіанцями соняшник, який опинився в Європі, довгий час залишався декоративною рослиною.

З 1510 р. з’явилися перші повідомлення щодо утилітарного значення соняшнику. Ні в Німеччині, ні в Португалії, ні в будь-якій іншій державі не знайшлося такого застосування цієї культури, як в Росії та Україні.

Перші згадування щодо культури соняшнику в Росії знайдені в матеріалах з історії заснування міста Валуйки (1599 р.). Свідчення щодо вирощування цієї культури в Україні знаходимо в травнику Д. С. Сиренія за 1613 р.

Наприкінці 60-х років XVIII сторіччя в наукових виданнях висловлено думку щодо розведення соняшнику з використанням сім’янок на олію, а стебла на паливо. В 1780 р. газета «Экономический магазин» розмістила дві статті: «О масле особого ряда» і «О подсолнечнике», в яких автор відмічав, що йому пощастило куштувати олію «…в одном знатном доме…», після чого висловив думку про видобуток такої олії з соняшнику, що дасть можливість скоротити витрати на закупівлю імпортованої прованської олії. Вільне Економічне Товариство в 1791 р. зробило заяву про нагородження того «…кто масло из рыжечного семени и подсолнечных семян во множестве приготовит…».

У 1816-1817 рр. Харківське філотехнічне товариство розглянуло питання щодо вирощування соняшнику в південних губерніях з метою отримання олії і використання стебел на паливо.

Подальша історія соняшнику і його селекція в Росії та Україні пов’язана з його використанням для отримання олії. Пріоритет у цій справі належить слобожанському майстру зі слободи Олексіївка Бірючинського повіту Воронезької губернії, який сконструював ручний прес і вперше зробив вижимку олії. В 1833 р. з’явилася перша олійниця на кінному приводі, а в 1865 р. – перший паровий олійно-переробний завод. У період з 1864 по 1867 рр. добувалося до 920 тис. пудів соняшникової олії.